Токар. Спеціальна технологія. 3 розряд. Тема 7. п. 7.1.

Обробка поверхонь обкатуванням  та розкатуванням

Навчальні питання

1. Способи обробки обкатуванням поверхонь та розкатуванням.

2. Вимоги до якості поверхонь відповідних деталей. 

 

Способи обробки обкатуванням поверхонь та розкатуванням

 

Зовнішній прошарок деталі, що має макро- і мікровідхилення від ідеальної геометричної форми і змінені фізико-механічні властивості порівняно з властивостями основного матеріалу називають поверхневим прошарком. Він формується при виготовленні і експлуатації і в глибину може складати від десятих долей мікрометра до декільких міліметрів.

p7 22

Схеми поверхневого прошарку деталі: 1 - адсорбована зона; 2 - зона оксидів;
З - гранична зона; 4 - зона металу зі зміненою твердістю, структурою, фазовим і
хімічним складом; 5 - основний метал.

 

Обкатування і розкатування застосовують для обробки і зміцнення циліндричних, конічних, плоских і фасонних зовнішніх і внутрішніх поверхонь. Інструментами є ролики і кульки, які переміщуються відносно заготовки. Тому переміщується і пляма контакту. У результаті вся поверхня виявляється пластично деформованою: мікронерівності згладжуються в результаті зминання мікровиступів і заповнювання мікрозападин. Обкатування застосовують, як правило, для зовнішніх поверхонь, а розкатування – для внутрішніх циліндричних і фасонних поверхонь

p7 21

 

Обробку поверхонь обкатуванням і розкатуванням найчастіше роблять на токарних або карусельних верстатах. Обкатування і розкатування встановлюють замість різального інструмента; супорти забезпечують необхідну подачу. Розкатки можливо встановлювати в пінолі задніх бабок. Розкатування глибоких отворів роблять на верстатах для глибокого свердління. Нагрівання заготовок у місцях контакту з інструментом незначне, тому охолодження не використовують. Зменшують тертя, застосовуючи змащення веретенним маслом або гасом. Обкатування і розкатування лише в незначному ступені виправляють похибки попередньої обробки.

Вимоги до якості поверхонь відповідних деталей

 

На обробленій поверхні після проходження різального інструмента залишаються мікронерівності, тобто поверхня має деяку шорсткість. Розрізняють шорсткість поперечну і поздовжню.
Поперечна шорсткість виникає від подачі різця. Різець залишає на поверхні деталі різьбу, крок якої дорівнює подачі. Висота утворюваних гребінців залежить від подачі та кутів різця у плані (рис. 2.5.1): (1)
p7 1
де H — висота гребінців, мкм; s — подача, або крок мікронерівностей; φ, φ1 — відповідно головний і допоміжний кути в плані.
p7 2

Як видно з формули, зменшуючи подачу та кути в плані, можна зменшити мікронерівності, а отже, підвищити якість обробленої поверхні.
Поздовжня шорсткість — це шорсткість у напрямку головного руху, тобто напрямку обертання деталі. Ці мікронерівності залежать від явища утворення наросту; регулювати поздовжню шорсткість можна зміною швидкості різання, оскільки від цього залежить утворення наросту.
Зменшенню інтенсивності наростоутворення сприяє також якісне змащування поверхонь, що труться, та полірування передньої поверхні (стружкової канавки) інструмента.
Висота мікронерівностей, тобто ступінь шорсткості обробленої поверхні, впливає на експлуатаційні властивості виробу. Охарактеризуємо основні з них.